Житлові права і обов'язки

Галянтич М. Житлові права і обов'язки // Урядовий кур'єр . . 5 октября 1999 (№ 186) . С. 9

Чи мають громадяни України житлові права і обов'язки? З таким запитанням ми звернулися до багатьох квартиронаймачів та власників квартир, які мешкають у житлових приміщеннях будинків державного, громадського житлового фонду, житлово-будівельних кооперативах чи приватних житлових будинках. На жаль, позитивної відповіді майже ніде не отримали. Це і спонукало нас поінформувати громадян щодо їхніх житлових прав та обов'язків.



Стаття 47 Конституції України зазначає, що кожен громадянин України має право на житло. Держава створює умови, за яких кожен матиме змогу побудувати житло. придбати його у власність або взяти в оренду. Тобто право на житло забезпечується державою шляхом стимулювання будівництва та реконструції як державного і громадського житлового фонду, так і приватного.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. " Це малозабезпечені, інваліди, ветерани війни, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Державою надаються пільгові кредити для спорудження житла в першу чергу молодим сім'ям та громадянам, які тривалий час перебувають на обліку для поліпшення житлових умов.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Ст.9 Житлового кодексу України зазначає, що житлові права громадян охороняються законом. Ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування житловим приміщенням інакше як з підстав і у порядку, передбаченими законом. Тобто житлові права охороняються і захищаються державою.

Громадяни мають право на одержання у безстрокове користування, у встановленому порядку, житлового приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або фонду житлово-будівельних кооперативів. Права і обов'язки члена кооперативу та членів його сім'ї, умови користування та підстави припинення користування житловими приміщеннями визначаються статутами кожного житлового кооперативу.

Житлові будинки, побудовані громадянами України або придбані ними на основі цивільно-правових угод, є їхньою власністю. Вони на свій розсуд володіють, користуються і розпоряджаються ними. Окрім того, щодо своєї власності вони можуть вчиняти будь-які дії, що не суперечать закону, а саме ? безоплатне або за плату передавання у володіння або користування іншим особам, а також відчужувати її. Будинок може бути вилучений тільки у разі, передбаченому чинним законодавством, зокрема, у разі знесення будинку у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних потреб, конфіскації будинку за вироком суду у разі вчинення злочину тощо.

Здійснюючи свої права, власники будинків зобов'язані не порушувати права та інтереси інших громадян, підприємств, організацій і держави, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, додержуватись моральних засад суспільства.

Суб'єктивне житлове право забезпечується державою шляхом охорони існуючого правопорядку в країні в цілому. Функції органів державної влади і управління на цій стадії зводяться до запобігання житловим правопорушенням, їх своєчасного припинення, проведення профілактичних заходів. З моменту порушення суб'єктивних прав на житло держава, в особі її юрисдикцій-них органів, захищає їх шляхомвирішення спорів, оцінюючи дії особи або іншого суб'єкта права з точки зору їх правомірності та застосовуючи юридичні санкції до правопорушників.

З прийняттям Закону ?Про приватизацію державного житлового фонду? громадяни України, які постійно проживають у багатоквартирних будинках, одноквартирних будинках, кімнатах у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму, отримали право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків.

Ст.12 цього закону передбачає, що власники приватизованих квартир мають право розпоряджатися ними на свій розсуд: продавати, дарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав регулюється цивільним законодавством України.

Для ефективного використання приватизованих квартир та управління ними власники можуть створювати товариства або об'єднання індивідуальних власників квартир і будинків. Власники квартир є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Допоміжні приміщення (комори, сараї тощо) передаються їм безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Окрім того. громадяни України мають право на отримання квартир на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.

Ст.10 Житлового кодексу зобов'язує громадян дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати житлове приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування житловими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Власники приватизованих квартир зобов'язані оплачувати всі витрати, пов'язані з утриманням будинку і закріпленої за ним прибу-динкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. У фінансуванні ремонту будинку та сприянні організації його проведення зобов'язані брати участь колишні власники або їхні правонаступники, які володіли будинком до моменту приватизації.

Заборгованість власників квартир за укладеними угодами. пов'язаними з утриманням будинку та оплатою комунальних послуг, стягується у судовому порядку. Зазначимо, що після введення закону про оподаткування нерухомості вони будуть зобов'язані сплачувати щорічний податок на нерухоме майно.

Жилі будинки і житлові приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.

Ст.ЗО Конституції України гарантує недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних з врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Ця норма передбачає посилення юридичних гарантій захисту недоторканності людини та її житла. Однак її запровадження потребує попереднього створення ряду умов, зокрема оновлення законодавства з урахуванням функції судів щодо вирішення справ законності й обгрунтованості огляду та обшуку житла громадян, визначення механізму реалізації нового порядку огляду і обшуку житла та процесуальних норм судового розгляду справ тощо.

І тому запровадження вмотивованого судового дозволу на огляд і обшук житла, відповідно до ст.13 ?Перехідних положень? Конституції, відкладене на п'ять років. Сьогодні вхід до житла для обшуку проводиться в тих випадках, коли є достатні відомості, що знаряддя злочину або речі і цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші документи і предмети, які мають значення для встановлення істини по конкретній справі знаходяться в даному приміщенні, або є достатні дані про те, що в ньому переховується злочинець.

У таких випадках обшук може проводитися із санкції прокурора за постановою слідчого. Без санкцій прокурора обшук може проводитися лише у невідкладних випадках, наприклад, при затриманні на місці злочину або одержанні даних про те, що вживаються заходи щодо знищення або переховування документів чи предметів, які мають значення для розслідування справи. При обшуку має бути забезпечена присутність особи, в якої проводиться обшук, або повнолітніх членів її сім'ї. Заяви цих осіб з приводу дій слідчого мають бути записані у протоколі про обшук. їм вручається копія протоколу.

До житлових приміщень гро мадян можуть заходити співробітники міліції під час переслідування осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, або при наявності даних, що там вчинений чи вчинюється злочин, або стався нещасний випадок, а також при стихійних подіях, аваріях, масових безпорядках для забезпечення особистої і громадської безпеки.

Незаконний обшук, вчинений посадовою особою, тягне за собою кримінальну відповідальність (ст.130 Кримінального кодексу України). Особи, що постраждали, мають право, згідно зі ст.56 Конституції України, вимагати відшкодування збитків заподіяних незаконними діями посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Норма цієї статті спрямована на захист громадян, які постраждали від свавілля органів державної влади, і є значним кроком на шляху всебічного забезпечення прав та свобод людини. Вперше права людини розглядаються як такі, що визначають спрямованість діяльності держави, оскільки держава гарантує відшкодування за її рахунок моральної шкоди, завданої незаконними діями її органів чи представників, і у виборі між державою та особою перевага надається останній.

Кожен громадянин України має право за захистом своїх прав звертатися до суду, до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а після використання всіх національних засобів правового захисту ? до відповідних міжнародних установ чи органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

В період розвитку та становлення ринку житла необхідно торкнутися випадків, коли житло може бути громадянами втрачене. Закон України ?Про виконавче провадження?, введений з 1 липня 1999 року, значно розширив перелік підстав, за якими можна звернути стягнення на житло, що є у власності громадян, у тому числі і приватизованого. Ст.62 цього закону допускає звернення стягнення на будинок, квартиру у разі відсутності у боржника достатніх коштів для задоволення вимог кредитора. Але відсутність коштів у боржника може виникнути з різних причин, не лише передбачених угодами іпотеки (застава нерухомого майна, як спосіб забезпечення зобов'язань), а й по всіх цивільно-правових угодах.

З переліку видів майна громадян. на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, статтею 54 Закону ?Про виконавче провадження? необачно, на нашу думку вилучено дуже важливий пункт перший, що передбачав неможливість звернення стягнення на ?Житловий будинок з господарськими будовами або окремі його частини у осіб, основним заняттям яких є сільське господарство, якщо боржник і його сім'я постійно в ньому проживають.

До речі, такі обмеження на продаж з прилюдних торгів житлового будинку при стягненні на майно боржника існували ще в царській Росії і перейшли до радянської правової системи. Дуже поспішно наша правова система, яку ми тільки будуємо, відмовилась від таких обмежень і дозволила, за допомогою Державної виконавчої служби, задовольняти вимоги кредиторів і банків, тобто стягнути останнє, що є в людини, забрати те. що гарантовано Конституцією, Концепцією державної житлової політики ? право на житло гарантовано, але в час глибокої економічної кризи збільшує кількість не тільки безробітних, а й бездомних.

Це призведе до створення нового прошарку ? громадян без квартири, бомжів. Тому, відповідно до вимог Конституції України, необхідно терміново внести доповнення до ст.62 Закону України ?Про виконавче провадження? і відновити обмежувальну норму, за таким формулюванням: ?Не може бути звернено стягнення на житловий будинок, квартиру, якщо боржник і його сім'я постійно в ньому проживають, крім випадків стягнення на будинки, квартири, окремі їх частини, якщо житлова площа, що припадає на одного члена сім'ї, перевищує 13,65 кв. м.?.