Нормативне за формою, монопольне за змістом

Сосніна С. Нормативне за формою, монопольне за змістом // Президентський вісник . . 7 декабря 2001 (№ №49-50) . С. 12

Сьогодні житлово-комунальне господарство ? притча во язицех із причин, породжених загальним погіршенням стану обладнання, аварійністю інженерних комунікацій, неефективними методами виробництва й управління, відсутністю інноваційних капіталів. Авторитет цього сектора економіки сильно підупав унаслідок того, що суттєве зростання цін і тарифів не супроводжувалось відповідним покращанням якості послуг населенню.

У комунальній сфері досі відсутня нормативна база, яка чітко регламентувала б стосунки між виробниками та споживачами, особливо - відповідальність сторін за надання послуг неналежної якості або несвоєчасні розрахунки за них.

Нема потреби перелічувати безкінечні справедливі закиди на адресу житлокомунгоспу. Сьогодні ними рясніють сторінки газет, переповнюються програми радіо й телебачення. На цю тему розповідають анекдоти. Тільки лінивий не додає ?своїх п'ять? до гострих розмов на житлову тему. Що ж маємо при узагальненім підході? Проблеми гуртуються навколо тарифів, нормативів, якості послуг та посилань на необхідність застосування ринкових підходів. Останній розуміють як невідворотність оплати того, що споживають. А з цим у нас не все так уже й однозначно. Не все реально споживається з того, за що вимагають оплати. Експерти підтверджують: майже половину енергетичних та матеріальних ресурсів комунальні підприємства витрачають марно. Стимулів ощадливості в них немає, а нахил до невиправдано високих тарифів і нормативів є.

Звернемось до водопостачання. Не у всіх містах воно безперебійне, вода не завжди чиста й не вільна від хімічного чи біологічного забруднення. Перевірками встановлено, що навіть у столиці, де не найгірший технічний стан водогонів, витоки води в навколишнє середовище сягають 25-87%. Тариф (у гривнях на кожну особу місячно) базується на нормі споживання дев'яти кубічних метрів, що в порівнянні з європейськими мірками - аж надто розкішне. Але мусимо платити незалежно від конкретних потреб свого домогосподарс-тва. Норматив суворий, але він норматив. Таку саму ситуацію маємо з платою за природний газ. Палиш чи не палиш, а якщо у вашій квартирі стільки-то осіб прописано, то за кожного - повною мірою, тобто за нормативом. Коли-то, нарешті, на всіх нас вистачить газових лічильників? За нинішніх неко-пійчаних цін на газ вони спонукали б громадян до ощадливості без усяких виховних рекламних кампаній.

Здається, найбільше приводів до невдоволення міські жителі мають з приводу найдорожчих послуг - центрального опалення й відповідності тарифів реальному тепловому комфорту в помешканнях. Не скрізь і не завжди вчасно подають тепло, й навіть за температури повітря 10-12?С в наших будинках скромної бетонної архітектури тижнями буває дуже незатишно. Під час опалювального сезону батареї часто-густо мають ?кімнатну? температуру. А то й до смішного доходить: надворі тепло, а в батареях вода трохи не кипить. Відчиняємо вікна, гріємо блакитне небо. За все це споживач розраховується своїми ?кровними?. Платить і переплачує. За умов, коли реальні температури теплоносія нижчі від нормативної, сума коштів сплачених населенням за опалення, перевищує рахунки енергопостачальних компаній, виставлені житлово-експлуатаційним конторам.

Ще однією принциповою проблемою теплового господарства є спосіб транспортування тепла до споживачів. З технічного, а тим більше економічного погляду гнати тепло десятками кілометрів труб, зігріваючи землю, - марнотратство. Втрати тепла в цих трубах, за свідченням фахівців Державного комітету України з енергозбереження, сягають 30-40%.

З часу різкого росту цін на енергоносії та скасування дотацій житловому господарству з Держбюджету пройшло вже кілька років, та нічого не змінилось на краще в цій життєзабезпечуючій галузі. Міністр економіки Олександр Шлапак недавно оцінив її як ?одну з найслабших ланок економіки країни?. Серед чинників можливої до 2005 р. системної інфраструк-турної кризи перший заступник Голови Верховної Ради Віктор Мед-ведчук назвав мережі газопроводів та комунальну теплоенергетику.

Усі знають, що будь-які дії чи бездіяльність людини породжені інтересами. Навіть коли їх відразу не розпізнати, коли вони не лежать на поверхні. Спробуємо глянути ?в корінь? і побачити глибинні проблеми, які призвели до занепаду сектора комунальних послуг. Сектор, який в усьому світі є одним із найприбутковіших.

Суттєвою особливістю вітчизняної сфери житлово-комунальних послуг є негативний прояв монополізованої вертикалі суб'єктів господарювання, які забезпечують повний комплекс цих послуг кінцевому споживачеві - громадянину. На самому вершечку, але під найбільшими природними монополіями - НАК ?Нафтогаз України? та електрогенеруючими компаніями, містяться ресурсопостачальні під- приємства. Вони подають тепло, холодну та гарячу воду, газ, електроенергію тощо. З огляду на існування трубного та проводового (для відповідних ресурсів) зв'язку між житловими будинками й ресурсопостачальними підприємствами, останні є монополіями на своїх ринках. Ще нижче - житлово-експлуатаційні організації: ЖЕО, ЖЕК, будинкоуправління. Їхні функції полягають в обслуговуванні внутрішньобудинкових систем, нарахувань і обліку платежів. І вони теж монополісти на своїх ?риночках? .

Вся ця громіздка вертикаль під собою має споживача, тобто кожного з нас. Отже, окрема людина виступає стороною економічних відносин з організаційно могутньою монопольною системою і не має можливості відмовитись від жодної з послуг чи шукати іншого їх надавача.

Монополіст, як йому й годиться, нав'язує споживачеві кабальні умови. У даному разі - оті самі нормативи, тарифи, санкції та інші регулятивні заходи. У відповідь на скарги та претензії наш узагальнений комунальний монополіст заявляє, що йому платять не всі, мало, не вчасно. Тому він не в змозі покращити обслуговування, не має коштів на технічне переозброєння і сам у боргах. Частка правди в таких заявах є - несповна розраховуються населення, бюджетні установи та й деякі підприємства.

Добросовісний споживач не винен в цих бідах. Тому було б справедливо почати вирішувати згадані й не згадані тут проблеми державі та самим монополістам. У їхніх руках - законотворчість і простір для організаційного та фінансового маневру. Сьогодні вже не виникає питання про те, чи потрібно реформувати й модернізувати житлово-комунальне господарство. Виникає питання: на чиї плечі ляже тягар?